?

Log in



Стаття Вячеслава Гусарова, експерта з інформаційної безпеки групи «ІС»



http://www.hitwebcounter.com/htmltutorial.php


@adamnet
для людей про життя
Якісь невідомі добрі люди-мандрівники створили інтерактивну карту з найкращими маловідовими місцями і подіями України. На ній є три шари: «Місця», «Архітектура» та «Заходи».
На шарі «Місця» можна знайти маловідомі водоспади, ландшафти, каньйони і міста. Ось, наприклад, у Тернопільській області є таке містечко Бережани - цілком собі Чехія в мініатюрі. У «Архітектурі» - багато цікавих замків, а ще бастіони, фортеці, палаци і музеї. Всі вони дихають історією. А на шарі «Заходи» - позначки про зустрічі, концерти та фестивалі з датами і посиланнями на сайти та групи у соцмережах, де можна почитати про них докладніше.








Інтерактивна карта України для мандрівників






@adamnet
для людей про життя
Книга «Посткоммунистическое мафиозное государство» описывает не Россию и даже не страну бывшего СССР. Ее автор — Балинт Мадьяр, работавший в течение шести лет министром образования Венгрии, а объект исследования — политическая система, выстроенная в стране партией «Фидес» под руководством Виктора Орбана. Система эта не направлена на производство общественных благ, но довольно эффективно решает задачу сохранения политической власти и приращения капитала руководителей страны. С 2010 года партии власти, получившей на выборах конституционное большинство, удалось осуществить масштабный передел собственности в свою пользу и существенно ухудшить положение с верховенством права в стране. Насколько Венгрия похожа на Россию, каким образом на руинах коммунизма вырастают криминальные режимы и что такое историческое недопонимание между народом и либеральной интеллигенцией — Мадьяр рассказал InLiberty.


Рекламний плакат «Тільки «Фідес» у Будапешті. Фото Їгала Шлейфера, 2014. Pulitzercenter.org

— Вам, вероятно, приходится общаться с людьми, которые мало знают про нынешнюю Венгрию. Какие примеры вы используете, чтобы проиллюстрировать свой тезис о мафиозном государстве?

— Тут недостаточно привести один пример; если я приведу один, мне скажут, что такое может случиться и в демократической стране. Проблема Венгрии в том, что политика вообще перестала иметь отношение к производству общественных благ и полностью превратилась в процесс удержания собственной власти и приращения капитала. Поэтому я приведу сразу несколько примеров, причем ограничусь событиями, которые случились в последние две недели. Партия «Фидес», напомню, непрерывно находится у власти шесть лет, с 2010-го.

Вот первый случай. Год назад Национальный банк Венгрии создал специальный фонд, который скупает недвижимость, предметы искусства и тому подобное. Одна из функций фонда — финансировать образование в области альтернативной экономики, не имеющей отношения к мировому мейнстриму, который не устраивает «Фидес». До недавнего времени граждане страны могли по меньшей мере затребовать информацию о том, как расходуются средства фонда, либо сами, либо — в случае отказа — через суд. Так вот, недавно был принят закон, в котором сказано, — я цитирую! — что в силу огромного объема переданных в управление фонда средств эти деньги потеряли свою «публичную природу». Следовательно, банк больше не обязан предоставлять информацию о том, как они расходуются. Этот закон был принят меньше чем две недели назад (разговор состоялся 5 марта — InLiberty).

Вторая новость — это закон, который предоставил правительству право не соблюдать лимит дефицита бюджета, установленный парламентом, не спрашивая при этом разрешения парламента. Третий пример: дочь Виктора Орбана, которой 23 года, училась в Швейцарии на менеджера индустрии гостеприимства — управляющего отеля или ресторана. Сейчас она заканчивает учебу и покупает себе дорогой курорт в Венгрии за 30 млн евро.

Четвертый пример. В Венгрии моллы и магазины по закону не имеют права работать по воскресеньям: этот закон был принят ради крошечной Христианской партии, которая входит в коалицию «Фидес». Парламентская оппозиция хочет созвать референдум за отмену этого закона. Так вот: главе Социалистической партии силой помешали вовремя зарегистрировать необходимые документы для инициации референдума. Сделали это футбольные фанаты, болельщики «Фради» (название клуба «Ференцварош» — InLiberty), скинхеды и сотрудники ЧОПов. Их руководитель, директор клуба Габор Курбатов, стал недавно вице-президентом «Фидес». То есть они при необходимости мобилизуют против оппозиции полукриминальные структуры.

И это все случилось в последние две недели.

— Приведенные вами случаи могли бы произойти во многих странах постсоветского пространства. Есть что-то в посткоммунизме, что логично приводит к образованию мафиозных государств?

— Я использую идею американца Генри Хейла из Университета Джорджа Вашингтона, который называет такие общества патрональными. Эти общества характеризуются группировками, которые борются между собой. И, соответственно, используя терминологию Хейла, они могут представлять собой одну пирамиду или несколько — в зависимости от того, насколько монополизирована политическая власть. В России, Венгрии или Азербайджане одна пирамида власти, один источник силы.

Венгрия, естественно, не уникальна в том отношении, что государственная власть имеет мафиозную природу. Чем она выделяется, так это тем, что в отличие от многих других стран региона мафиозное государство возникло не сразу, а лишь после 20 лет либеральной демократии. Поэтому старая номенклатура в нашем случае играла сравнительно маловажную роль в установлении такого порядка и не имела возможностей для подбора новых элит.

Коммунистическая элита не была важным фактором в том, что происходит сейчас. Скорее, нынешнее положение стало возможным благодаря стечению множества обстоятельств, из которых я лично считаю важнейшим непропорциональную выборную систему. В 2010 партия «Фидес» получила на выборах 53% голосов, но приобрела конституционное большинство в парламенте. А затем в результате сознательной манипуляции выборным законодательством они получили в 2014 году те же две трети мест в парламенте, набрав только 44% голосов. Это позволило одному игроку захватить всю власть и тем самым построить систему одной пирамиды. «Фидес» не единственная национальная сила в Евросоюзе, которая хотела бы построить такое государство, но поскольку все остальные лишены такого выгодного избирательного законодательства, их власть ограничена куда больше.

Если говорить о глубоких причинах происходящего, то я думаю, все страны постсоветского блока объединяет то, что у них был давний небольшой и не слишком успешный опыт строительства национальных государств, в которых появился бы настоящий класс собственников, равенство жителей перед законом. Поэтому распространение патрональных систем в этих странах не слишком удивительна, даже если она проявляется в разных формах.

— Как вы объясняете относительную неудачу либеральных идей в Венгрии? Разочарованием реформами 1990-х?

— В Венгрии в 1980-е была довольно мягкая диктатура, и поэтому перед ее падением успел сформироваться широкий класс реформистски настроенной интеллигенции; ей позволялось существовать и даже работать. В последние годы перед падением режима эта интеллигенция успела создать собственный язык критики коммунистической системы, который был вполне западным, секулярным, либеральным — и полностью доминировал во всех медиа. Это обстоятельство не позволило нам вовремя осознать, что структура ценностей всего населения Венгрии совершенно не совпадала с ценностями, которые должны были бы вытекать из либерального языка политической критики. Я называю это явление, в случае Венгрии, историческим недопониманием.

И даже хотя мы смогли создать довольно сложную инфраструктуру либеральной демократии, эта вестернизированная институциональная система была в постоянном разладе с восточными политическими инстинктами. В некоторых странах, включая Венгрию, эта борьба шла довольно безжалостно, потому что не существовало системы прав собственности, подтвержденных вековым наследованием, как в Западной Европе. Большая часть экономики принадлежала государству, а новые собственники, появившиеся в результате приватизации, не могли похвастаться высокой легитимностью своих владений.

Все это означало, что даже с точки зрения социальной справедливости политические программы самых разных партий — правых и левых — не могли не вмешиваться в структуру собственности в стране и распределение доходов. Поэтому выборы, которые на Западе представляют собой борьбу идей и ценностей и включают в себя естественным образом критику государства, у нас стали своего рода борьбой за выживание, вопросом жизни и смерти. Кто станет в результате выборов новым классом собственников, кто экспроприирует или отнимет имущество у проигравших? В итоге, и это отлично видно во всех постсоветских странах, у нас нет собственности без власти и власти – без собственности.

— А почему преуспела именно партия «Фидес» под руководством Виктора Орбана? Можно ли сказать, что в своем деле он инноватор?

— Даже на руинах СССР не всем удалось построить монополию на коррумпированную власть – например, в Украине и Молдове она переходит из рук в руки. Это получилось в России, но Орбану удалось это сделать даже в ЕС. Он эффективно и целенаправленно развалил либеральную демократию. В республиках бывшего СССР было в этом смысле куда проще — нечего разрушать.

То, что случилось в масштабах Венгрии после 2010 года, ранее произошло с партией «Фидес», за много лет до того. Они начинали как альтернативное молодежное либеральное движение, затем превратились в либеральную партию, затем — в централизованную партию. В этот момент Орбан уже собрал в своих руках почти всю власть, но какие-то реальные полномочия оставались и у партийных органов. Затем вся партия была подчинена патрональным отношениям, но сама партия находилась в это время в оппозиции, а не в правительстве. Наконец, на последнем этапе «Фидес» приобрела политическую монополию, которой фактически распоряжаются не партийные органы, а не формальные инстанции. Вместо политбюро у нас теперь — полипбюро (в венгерском «полип» означает «спрут», то есть «мафия»).

Наше полипбюро едва ли может считаться организацией или даже постоянным органом, это нечетко определенная группа людей. Туда входят бывшие политики высокого ранга, включая министров и одного премьера, несколько олигархов и сомнительные «политические советники». Это аморфная, внелегальная организация, в которой принимаются все решения.

В литературе о постсоветских странах иногда пишут о клановых системах, но я предпочитаю не использовать это слово, потому что у кланов бывает и собственная легитимность. Система управления в Венгрии не имеет легитимности даже по венгерской конституции и по законам, принятым ими самими, поэтому я и говорю о мафиозном государстве.

Мы не можем даже в полном смысле говорить о захвате государства, потому что такой захват подразумевает, что организованное преступное подполье подчиняет себе отдельные части, сегменты государственной власти. В нашем случае ситуация другая: все государство является преступной группой. Приобретя политическую монополию, государство начинает заниматься экономической деятельностью в интересах политических акторов. Это не олигархическая система, в которой полученная экономическая власть транслируется в политическую, а политическая власть, которая транслируется в доходы.

— Какие секторы экономики захватил полип?

— В политэкономии мафиозного государства есть, разумеется, свои законы. Больше всего рискуют предприятия, которые можно эффективно шантажировать: они быстро попадают во владение режима и его друзей. Но есть компании, которые не так легко поддаются давлению, в первую очередь потому, что их потребители живут за границей.

Например, в Венгрии находится много крупных заводов по сборке автомобилей. В 95% случаев собранные на них автомобили отправляются за границу. Поэтому захватить их нельзя: в случае захвата после 4–5 лет амортизации они просто уйдут из страны. Поэтому с ними заключаются специальные взаимные соглашения, фактически «о взаимопомощи», с каждым по-отдельности.

Но с теми компаниями, которые торгуют на внутреннем рынке, например, с электрогенерирующими, поступают жестче. Собственников вынуждают — методами непрямого государственного насилия, усилиями налоговой службы, тарифными регуляциями — отказаться от владения и забирают компании.

Венгерские собственники защищены хуже всего. На них давят и прокуратура, и налоговые службы, и даже парламент, принимающий в отдельных случаях специальные законы, чтобы вынудить акционеров продать актив. Если денег на выкуп не находится, они просто национализируют компанию ненадолго, это так и называется — «переходная национализация», а затем приватизируют в нужные руки.

Говоря про mafiastate, я имею в виду не только то, что это удачный академический термин — лучше имеющихся, но и то, что он полезен и в политической реальности. Если мы хотим однажды восстановить в стране либеральную демократию, важно думать о том, какими словами описывать происходящее ныне.

— Вы пишете в книге, что «Фидес» ведет свое начало с комнаты в студенческом общежитии. Насколько это важная часть будущей истории — личные отношения, лояльность?

— Патрональные сообщества строятся на личных связях. Личные связи могут возникать, конечно, в разных обстоятельствах. В постсоветских странах источником таких отношений становятся обычно спецслужбы при прежнем режиме, в некоторых центральноазиатских странах — этнические или клановые отношения. В Венгрии эти факторы оказались несущественными. Зато лидеры и основатели партии «Фидес» провели пять лет в одном общежитии и стали за это время близки.

Источник близких отношений не так важен, поэтому я бы не говорил применительно к странам бывшего СССР про номенклатурную природу нынешних режимов. Номенклатура, может, и сыграла свою роль, но в первую очередь — как источник личных отношений. В разных странах личные отношения имеют разное происхождение, но приводят к похожим результатам.

— А многие ли старые друзья Орбана все еще у власти?

— Уже немногие. Но это на самом деле и не требуется: после того как на личных связях возникает система отношений, посторонний человек может быть принят в большую «приемную семью». А прежние соратники, наоборот, отодвигаются, потому что обладают собственным политическим капиталом. Раньше вице-президенты «Фидес» были лидерами сильных внутрипартийных группировок. На последних выборах в партии было выбрано четыре вице-президента, но все они — люди, совершенно лишенные собственного авторитета как в партии, так и за ее пределами. Просто менеджеры среднего звена, работающие на Орбана.

— Какую роль в мафиозном государстве играет идеология?

— В Венгрии об этом много спорят, и я должен сказать, что многие аналитики считают идеологические факторы высокозначимыми. Они говорят, что «Фидес» — националистская партия, или партия национализации. Я считаю, что идеология для них совершенно не важна и играет инструментальную роль. Единственное, к чему стремится Орбан, — это аккумуляция политической власти и приращение семейного капитала. Естественно, чтобы успешно приобретать то и другое, надо инкорпорировать отдельные идеологические элементы, но эти элементы не последовательны и не являются частью цельной системы ценностей. При этом некоторые элементы им проще апроприировать: при прочих равных коллективистские идеологии подходят им больше, чем либеральные.

С левой части коллективистского спектра они заимствуют идеи про важную роль государства в экономике, с правой — почти все остальное. Так, нельзя сказать, что Орбан или «Фидес» — националисты, потому что их «национализм» не направлен ни на какие конкретные нации. Он направлен на их врагов внутри Венгрии и венгерского народа, на тех, кого они называют предателями. То же самое и с их «антисемитизмом», который я ставлю в кавычки. Они используют антисемитизм очень прагматично, подстраиваясь под структуру ценностей населения Венгрии. В первую очередь он адресован людям, не преуспевшим в жизни, которые могут теперь винить в своих бедах кого-то еще.

— Когда Орбан говорит, что строит иллиберальную демократию, он не отталкивает избирателей?

— Да, потому что слово «иллиберальный» имеет два прочтения. На Западе его понимают в том смысле, что Орбан хочет разрушить демократию, которая не может существовать без либеральных элементов. Но внутри страны оно звучит совсем иначе. Слово «либерал» благодаря долгой и целенаправленной стигматизирующей стратегии «Фидес» приобрело отчетливо негативные коннотации, под ним подразумевают экономических неолибералов, бессердечных людей, которым нет дела до страданий бедных, которые не борются с безработицей и поддерживают иностранных инвесторов. Это одно значение слова «либерал». А второе значение — просто «еврей». Так что его слушают и думают: ну ничего, демократию пока не отменяют. А то, что она нелиберальная, — это всего лишь значит, что она не еврейская, а венгерская.

— Европейский союз не может никак повлиять на ситуацию?

— Для ЕС это реальная проблема. Дипломатически трудно повлиять на венгерскую внутриполитическую ситуацию: для этого придется признать, что член Союза — полноценное мафиозное государство. Проблема осложняется тем, что эта семья обогащается и за счет средств, которые переводит Венгрии Евросоюз. Но даже если они в какой-то момент возьмутся за дело всерьез и попробуют вернуть часть сворованного или наказать преступников, на деле они накажут население Венгрии, а не тех, кто все это сделал.

— А что происходит с венгерскими СМИ? В какой мере они подчинены партии власти?

— Мафиозное государство не боится слов, оно очень прагматично и заботится только об охвате. Если дискредитирующая информация достигнет 100–200 тысяч людей, их это не волнует: собственный электорат многократно больше. Их вполне устроит наличие коммуникативных гетто, в которых заключены критические мнения. Так что я вполне свободен говорить о том, что Венгрия — мафиозное государство, до тех пор пока не выхожу за пределы кабельных телеканалов и небольших радиостанций.

Что касается больших национальных телеканалов, то один из них совсем недавно, в последние полгода, был захвачен олигархами, близкими к Орбану. Второй телеканал, RTLKlub, шантажировали, вводили специальный налог только для него и пытались недружественно перехватить у владельцев. Но благодаря наличию немецких и американских акционеров — и Евросоюзу — это не получилось сделать. В результате телеканал стал очень критически относиться к правительству, хотя раньше был совсем чужд политики.

Это, конечно, очень хорошая новость, что уровень государственного насилия в Венгрии находится на другом уровне, чем в странах, не входящих в ЕС. У нас не может быть пока что Гусинского и Березовского.

Оригінал запису на adamnet.dreamwidth.org



web page hit counters codes Free


@adamnet
для людей про життя

Дещо з історії

* * *
У перші дні січня 1919 року губернський комісар Харківщини Сергій Тимошенко приїхав до Києва і зажадав зустрічі з чільниками української Директорії. Він щойно пережив обстріли, бачив ешелони з пораненими та чув звіти наших командирів, із яких було очевидно, що Червона армія розпочала наступ на українські терени. Це війна, і треба було терміново гуртувати сили для оборони рідного краю. Та зустріч із головою Директорії Володимиром Винниченком Тимошенка приголомшила. Відмахнувшись від почутого, той заявив, що ніякої війни насправді немає, а з українським військам притистоять окремі більшовицькі банди. 3 січня 1919-го червоні взяли Харків. То був початок кінця незалежної Української держави.
У серпні 1918 року відбулися переговори між представником уряду червоної Росії Дмитром Мануїльським та лідерами українських есерів і соціал-демократів. «Вони згоджувались піддержувати нас не активно, а усиленням своєї розвідочної діяльності на фронтах, щоб тим притягти увагу німецько-гетьманських військ. Вони зобов’язувались визнати той лад, який буде встановлено новою українською владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Самостійної Народної Республіки. Зі свого боку ми обіцяли легалізацію комуністичної партії на Україні. Д. Мануїльський, з яким я переважно вів ці переговори, пропонував мені грошей на піддержку справи…» – писав пізніше Володимир Винниченко. Можна тільки дивуватися цинізму та нелюдській жазі влади соціалістів. На угоду з червоною Москвою проти українського керівництва вони пішли після Крут, боїв за Київ і київської бійні, вчиненої горлорізами червоного командарма Міхаіла Муравйова.
Червона Росія конала від голоду та розрухи. Генеральний консул Української держави в Москві повідомляв: «Тисячні товпи людей облягали консульство, звертаючись з проханням про реєстрацію до українського громадянства, переїзд на Україну». У Москві не сумнівалися в антибільшовицьких настроях гетьмана Скоропадського, колишнього царського генерала. Було зрозуміло, що в разі виходу з України німців він обов’язково надаватиме допомогу білому руху у війні проти червоної Москви. При цьому сподіватися на більшовицьке повстання в Україні було марно: «Нема чого і розраховувати, без перекидання значних сил Червоної армії не те що на успіх революційного руху в Україні, а навіть на його виникнення», – звітував член Революційної Ради Українського фронту Епштейн. Потрібні були ті, кого Лєнін називав «корисними ідіотами», політична сила всередині України, яка взялася б влаштувати антигетьманський опір і таким чином занурила б країну в хаос безпосередньо перед приходом більшовиків. Червона Москва мала собою пишатися – «корисні ідіоти» прибігли до неї самі.
9 листопада в Німеччині внаслідок революції зрікся престолу кайзер Вільгельм ІІ. Її війська мусили покинути Україну. 13 листопада в Києві таємно було обрано Директорію, яка мала очолити заколот проти гетьмана Скоропадського. А перед тим, 11 листопада, Раднарком червоної Росії постановив у десятиденний термін розпочати наступ «на підтримку робочих та селян України, що повстали проти гетьмана».
Підтримувати «робітників та селян» червона Москва заходилася раніше, ніж вони збунтувалися. І в тому немає нічого дивного. У справі дестабілізації обстановки більшовики не покладалися на самих лише українських соціалістів. Невдовзі після втечі з України червоні створили в Таганрозі Повстанський народний секретаріат, якому було поставлено завдання максимально розширити на території нашої країни кількість комуністичних організацій. На діяльність цього органу ЦК РКП(б) одразу ж виділив 34 млн крб. Для координації роботи більшовицького підпілля в Україну було послано досвідчених агітаторів. Гроші й фахові агітатори робили свою справу. Уже в червні загальний страйк залізничників охопив 200 тис. осіб. 6 червня було підірвано пороховий склад на Звіринці, у передмісті Києва. 31 липня злетів у повітря склад набоїв в Одесі. У липні – серпні відбулося 11 страйків робітників-металістів. У вересні спалахнув всезагальний бунт залізничників. Кількість підпільних більшовицьких організацій в Україні восени 1918-го сягала 200.
Крім того, червоні постійно тримали напоготові частини українських повстанських дивізій – загони більшовиків, що втекли з української армії в березні 1918 року. Командували ними майбутні «революційні герої» Василь Боженко, Микола Щорс, Тимофій Черняк тощо. Розташувавшись на кордоні в 10-кілометровій нейтральній зоні проти Чернігівщини, Сумщини та Харківщини, ці угруповання здійснювали нальоти на українські терени та чинили терор по селах. «Дивізія знаходиться в самому розшарпаному, неорганізованому та безпорадному стані. Настрої у всіх бандитські, порядок і організація відсутні», – звітував комдив Локотош під час реорганізації цих загонів у впоряджену бойову частину. Після наказу Раднаркому повстанські дивізії стали терміново поповнювати людьми, зброєю та фаховими командирами. Більшовикам було дуже зручно використовувати ці військові частини. Якби задуми червоної Росії закінчилися катастрофою, завжди можна було виправдатися, що мав місце не наступ Червоної армії, а повстання українських більшовиків на українських землях і Москва тут, мовляв, ні до чого.
Сил Червоної армії бракувало задля наступу на українські терени. Проте об’єднання старань більшовицьких ревкомів з осередками українських соціалістичних партій дали дивовижні результати: в Україні мов гриби після дощу поставали численні повстанські загони: Махна, Зеленого, Коцура, Божка, Григор’єва, Ангела, Чередняка та багатьох інших. Більшовики були навіть у загонах отаманів-самостійників: у Зеленого й Ангела вони очолювали ревкоми. Антонов-Овсієнко з гордістю писав: «Наші ревкоми відсилали під знамена Директорії повстанців для отримання зброї і для спільних дій аж до повалення гетьмана… петлюрівські загони у чималій долі мають елементи схильні до підтримки радянської влади».
Діяльність повстанців невдовзі зробила становище українських військ просто скаженим. «Окрім російських більшовиків, куди не повернись – у мене скрізь фронт… Таким є Махно… як тільки вдається кінчити з ним – у Прилуках піднімає голову Ковтун… Багато допомоги у цій справі надав Шинкар і Ко…» – звітував Києву командувач Лівобережною групою армії УНР отаман Петро Болбочан.
Чисельність повстанських загонів на осінь 1918 року сягнула 300 тис. осіб. Крім соціалістично-більшовицької про­паганди червоні вдало грали і на приземленіших мотивах. Старшина штабу Запорізького корпусу армії УНР Іван Барило пригадував: «Шинкарівці блукали по місту і грабували… Возилося добро з магазинів на санях, на возах… Спротиву майже не клали, зброю склали, але були такі навіть наївняки, що вимагали по 40 карбованців «добових» за роботу як їм було обіцяно, коли вони «повалять гетьманський панський буржуазний уряд і проженуть німців».
Видається дивним, але проти наступу на Україну категорично висловлювалося командування Червоної армії. Військові вважали безглуздям починати війну з нею у той час, коли РСЧА ледве стримувала тиск білих козаків генерала Краснова під Воронежем. Певно, саме тому операцію проти Української держави очолив Володимир Антонов-Овсієнко – не фаховий військовий (підпоручик-дезертир), а досвідчений політик і революціонер. Дії армії мали стати допоміжними до діяльності більшовицьких ревкомів та повстанських загонів в Україні. Скоординувати роботу політичних організацій, повстанців і військових частин могла саме така фігура. «Зараз можна голими та нахабними руками взяти те, що потім доведеться брати лобом», – поспішав Антонов-Овсієнко.
Більшовики наступали. Українські командири благали Директорію сконцентрувати зусилля проти червоної навали, однак вона лишалася глухою і німою. Володимир Винниченко всерйоз вважав, що все це і є «усилення розвідочної діяльності на фронтах, щоб тим притягти увагу німецько-гетьманських військ», обіцяне йому більшовиками. Директорія сумлінно дотримувала свого слова – в умовах більшовицького наступу на Україну легалізувала Комуністичну партію.
після падіння Харкова Директорія таки надіслала до Москви телеграму із запитанням, що, мовляв, діється? На це нарком іноземних справ Гєорґій Чічерін не змигнувши оком заявив, що ніяких військ радянської Росії на теренах України немає, а воєнні дії відбуваються між арміями Директорії та українського радянського уряду. Причиною «повстання української бідноти» було названо недемократичну політику Директорії, як-от репресії командирів проти більшовицьких ревкомів, які (лише!) захоплюють владу за спиною діючих частин українського війська. Червоний нарком зухвало брехав, лише 18 грудня було ухвалено «Положення про Радянську армію України», у якому чітко зазначено: «Радянська Українська армія входить складовою частиною в загальноросійську… в оперативному відношенні вона цілком підпорядкована головнокомандуючому всіма збройними силами Російської республіки». Задуривши голову міністрам Директорії, Чічерін заявив, що радянський уряд чекатиме доказів зміни політики Директорії – повернення до демократії та припинення боротьби проти трудящих мас. Проте Москва милостиво згодилася прийняти в себе представників України для переговорів.
І Директорія пристала на вимоги Москви. Червона армія йшла вперед, у тилу українського війська більшовицькі ревкоми не криючись чинили диверсії і розкладали новобранців, а Київ забороняв їх розганяти, аби «надати докази» Москві. «Ваша допомога один міф… Авангарди цієї допомоги уже прийшли, але я не маю часу їх роззброїти, бо то є зброд а не військо», – писав Директорії збурений отаман Петро Болбочан.
Війну червоній Росії Директорія оголосила тільки 16 січня. Уже були втрачені Харків та Чернігів. Замордований Запорізький корпус армії УНР ледве стримував натиск більшовиків під Полтавою, Сіра дивізія задкувала до Києва, а Чорноморська дивізія героїчно гинула під Конотопом. Проте жодних рішучих заходів для оборони країни від ворога не було вжито. Директорія і далі гралася в демократію – заходилася проводити вибори до «Трудового конгресу» і тому не бажала йти на непопулярні кроки. Україна була приречена.
5 лютого більшовики зайняли Київ. Але переговори з Москвою тривали.
Нарешті 7 лютого Директорії було передано телеграму: «Український робітничий та селянський уряд прийняв братське посередництво Російського радянського уряду з приводу угоди з Директорією, за умови визнання наступних трьох принципів: перше – визнання з боку Директорії Радянської влади; друге – суворий нейтралітет України з активним захистом проти військ Антанти, Денікіна, Краснова і поляків; третє – спільна боротьба з контрреволюцією…» Фактично їй пропонували скласти зброю. Відвертим знущанням цю телеграму визнало навіть командування Червоного Українського фронту. Директорія на телеграму не відповіла і більше переговорів із Москвою не влаштовувала.
А вже за кілька місяців по черзі спалахнули повстання отаманів Зеленого, Ангела та Григор’єва. Червоний обман виліз на світ Божий у всій своїй потворній формі. Селяни, незадоволені за часів Скоропадського поверненням панів і реквізиціями хліба німцями, отримали режим продовольчої диктатури і продрозкладки. За гетьмана робітників-страйкарів штрафували і садили, за більшовиків – розстрілювали. Інтелігенція, обурена недостатньою українізацію, одержала катівні «чрєзвичайок». Соціалістичні партії здобули владу згідно з приказкою «у вагоні – Директорія, під вагоном – територія». Трагічною була доля військових – українських хлопців, які, голодні й виснажені, мусили помирати в незлічених багнетних атаках через нечувані досягнення політиків-соціалістів.
Україна шалено протистояла більшовизму. Близько 200 повстанських загонів чинили опір навіть після закінчення Визвольних змагань. Але момент було втрачено – перемога червоних стала справою часу.
Друге пришестя більшовиків в Україну унікальне тим, що, по суті, вся операція була одним величезним «кидком». Примітивно пошивши в дурні діячів Директорії, вони захопили у владу багатющу територію з 26-мільйонним населенням. Поза сумнівом, саме завоювання нашої держави має очолити рейтинг найвдаліших афер ХХ сторіччя. Кажуть, той, хто сідає грати в карти з шулером, зазнає поразки тієї миті, коли бере їх до рук. Керівники Директорії програли війну ще у вересні 1918 року, коли заходилися укладати угоди з російськими більшовиками.

©http://mihail-shahin.livejournal.com/604475.html



free hits


@adamnet
для людей про життя
Протягом останніх років уряд Віктора Орбана намагався так чи інакше полегшити життя громадянам Угорщини. Іноді навіть йдучи проти громадської думки або, навіть, відкрито конфліктуючи з центральними апаратами ЄС. При цьому зміни на загальноєвропейському фоні спаду є особливо значущими тим, що у підсумку, мадяри, навіть якщо ці зміни були сприйняті спочатку у штики, переконуються у їх позитиві. Найістотнішими за цей час були такі зміни:

- Надання громадянства етнічним угорцям за спрощеною процедурою;
- Заборона на куріння у громадських місцях та закладах громадського харчування (Угорщина ввела його першої в Європі);
- Заборона на використання робочої сили у свята та вихідні, обмеження торгівлі у ці дні;
- ДЕприватизація компаній комунального господарства та зниження комунальних тарифів для населення;
- «Війна з банками», у результаті якої уряд зобов'язав фінансові установи (в основному іноземні) повернути мешканцям Угорщини хоча б частину втрачених у результаті кризи 2008-2009 років і пов'язаних з ними змін банківських послуг грошей.

Новий 2016 рік не стане винятком і починаєця зі введення змін до деяких правила стосунків «держава - людина». Значна частина з них стосуюця відносин між працівником і роботодавцем, але є деякі, які зачіпають, практично, всіх без винятку. Ось деякі з них:

- Скорочення прибуткового податку з 16% до 15%. При цьому, не зважаючи на те що держава недоотримає близько 120 млрд. форинтів, ці гроші залишаться на руках у населення, а це, хай і небагато, але приблизно по 14 тис. форинтів (близько 45Є) на людину, включаючи пенсіонерів, недієздатних і дітей.

- Обслуговування податкової службою (NAV) осіб, які мають дохід тільки з одного джерела. Тобто, кожен громадянин Угорщини має право звернутися до податкової служби з клопотанням оформити йому податкову декларацію.

- Збільшення податкових пільг сім'ям з дітьми. Відтепер сім'я, що має одну дитину буде щорічно платити податків менше на 66 670 форинтів (210 Є), двох дітей - на 83 330 форинтів (316 Є), а ті, хто мають трьох і більше дітей будуть обкладатися податком зменшеним на 220 000 форинтів (695Є).

- 10- і 20-мільйонна підтримка багатодітних сімей. З січня 2016 року молода сім'я, яка народила трьох дітей отримує від держави соцпакет на купівлю житла у розмірі 10 млн. форинтів (31,6 тис. євро). До цих грошей держава видає також іпотеку у розмірі ще 10 млн. форинтів з відсотковою ставкою 3% за умови покупки первинного житла або будівництва будинку. При цьому для отримання допомоги сім'я повинні мати мінімум 6-місячну стабільну роботу і не мати проблем із законодавством. Так само, умовою виділення допомоги та кредиту є умови придбання квартири або будівництва будинку площею не менше 60 і 90 кв. м відповідно.

- Зниження ПДВ на свинину з 27% до 5%. При цьому, зниження не поширюється на субпродукти (печінку, легені, сало і продукцію з них).

- Підвищення акцизів на домашню палінку. З січня 2016 року необхідно оплачувати акциз у розмірі 700 форинтів на кожен приготований літр алкоголю. При цьому виробник може придбати від 5 до 86 акцизних марок у році (3 500 - 60 200 форинтів з перегінного апарату). При цьому, якщо податкові служби виявлять перевиробництво, дається час придбати необхідні акцизи протягом 15 днів, після чого автоматично набуває чинності штраф у розмірі 200 000 форинтів (632 Є).

- Скорочення банківського податку. Банки з активами більшими за 50 млрд. форинтів з 2016 року платитимуть податок за ставкою 0,24% замість 0,53%, що істотно вплине на вартість банківських послуг для клієнтів таких банків.

- Запровадження загальної електронної карти (E-kártya), яка буде містити не тільки загальні електронні дані про громадянина, але, так само, його податковий ідентифікаційний номер і дані про соціальне страхування.

- Запровадження курсів для водіїв зі штрафними балами. Відтепер, при відвідуванні спеціальних курсів, водії можуть понизити кількість своїх штрафних балів за правопорушення. Так, маючи 13 «чорних» балів, після відвідування курсів їх кількість можна знизити на 9 балів, а маючи від 14 до 17 балів – на 6 балів.

- Прискорення обробки запитів. До 21 дня (у порівнянні з тридцятьма раніше) скорочено час розгляду запитів від громадян до державних інстанцій з таких питань: дозволи на будівництво, екологічні дозволи, дозволи на діяльність, обробка скарг у поліції, офіційні процесуальні строки, трудові інспекції, визнання іноземних дипломів, бюрократичні процедури, а також різні адміністративні і клієнтські повідомлення.

- Зниження кількості необхідних дозволів на види діяльності не пов'язані з обігом зброї, ліків, небезпечних тварин, матеріалів і деяких особливо значущих і небезпечних для суспільства видів діяльності. Для ведення переважної кількості видів діяльності з 2016 року досить буде тільки повідомлення до відповідних структур і державних служб.

- Скасування окремого дозволу на будівництво житла площею до 300 кв.м. Тепер достатньо тільки повідомлення в умовах ліцензованого будівництва.

- Скасування запиту на судову виписку. Тобто з цього року громадянам Угорщини немає необхідності надавати судову довідку про власну судимість чи несудимість. Це не означає звісно, що люди з темним минулим зможуть вільно потрапляти на важливі пости або мати можливість купувати зброю. Відповідним службам дано право самим витребувати відповідну інформацію з держархіву. У першу чергу це стосується видів діяльності з охорони праці, навколишнього середовища, авіації, виконавчої, фінансової та інших галузях.

- Зниження ПДВ на житлове будівництво. Можливо це – найголовніша зміна у новому 2016 році, а саме: зниження ставки ПДВ з 27% до 5%, що дасть можливість збільшити будівництво житла оціночно на 5 000 квартир. А це, у свою чергу, зробить їх більш доступними, створить нові робочі місця і ще більше допоможе будівельній галузі Угорщини вцілому.

- Щотижневі вихідні. Відтепер, роботодавець може сам обирати вихідні дні найнятих працівників не орієнтуючись на традиційні «субота - неділя» (за умови, якщо робоче місце відкрито на ці дні). Так само працівник може вибрати в якості вихідного один день на місяць на свій розсуд. За умови, що працівник працює на подвійній ставці, відтепер, перерва для відпочинку між його змінами повинна становити мінімум 22 години.

- Підвищення мінімальної заробітної плати. З 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата становить 129 000 форинтів (408 Є).

- Підвищення пенсій. На 1,6% збільшується пенсія по старості, пенсія для вдови, батьківська пенсія, пенсія для дітей-сиріт, допомоги по догляду за жертвами аварій, допомоги по догляду за людьми похилого віку, допомоги по догляду за інвалідами, реабілітаційна допомога, допомоги по інвалідності, допомоги по сліпоти, пенсія мерів, політичні пенсіі.






@adamnet
для людей про життя

Свято наближаєця

* * *

у місті все вже гуде і сяє. і це прекрасно



Різдвяні ярмарки на Vörösmarty tér, Károly krt, Szent István tér у Будапешті



free hits


@adamnet
для людей про життя

Henri Gervex, "Rolla" (1878)



Henri Gervex, "Rolla" (1878)
175x220 cm
Oil on canvas
Bordeaux, musée des Beaux-Arts. Dépôt du musée d'Orsay
Legs de M. Bérardi, 1926
© RMN-Grand Palais / A. Danvers

@adamnet
для людей про життя

готельне



@adamnet
для людей про життя

Крим

У день виходу широко розрекламованого телефільму Андрія Кондрашова "Крым. Путь на Родину", де уголовній ролі знімався Володимир Путін, на сайті Радіо Свобода - прем'єра зовсім іншого фільму: приватного свідчення про те, як після захоплення Криму змінюється життя людей, які люблять цю землю.
Автор фільму "Повернення додому" - московський журналіст Інна Денисова - провела дитинство в Сімферополі і, побувавши минулого літа на батьківщині, помітила тривожні зміни. Інна Денисова говорила і з прихильниками анексії, і з байдужими, і з тими, хто вирішив, що життя на півострові стала нестерпним.



URL Counter


@adamnet
для людей про життя

згадалось

* * *


я завжди казав, що сучасний світ врятує фотошоп




@adamnet
для людей про життя
для людей про життя
для людей про життя

скоро свята

* * *

не зважаючи на оточуючу обстановку, Різдво і новий рік будуть за календарем, а значить за якийсь тиждень-два треба обов'язково повторити наш традиційний вітальний флеш-моб з вітальними листівками. Усі минулорічні адреси френдів у мене збереглися, але я напевно знаю, що дехто з френдів у поточному році їх змінив, а тому повідомляйте зручним для вас способом (приватним повідомленням у фейсбук чи твітер) про нові адреси і давайте вітати один одного зі святами як колись - листівками.

Бо насправді це страшенно приємно - вітати когось і отримувати від когось вітальну листівку навзаєм. Тож заохочую вас усіх вас до привітання один одного: френд привітай френда, бо що іще гарного та доброго залишилось у цьому житті, що дозволило б нам нехтувати листівками?

Долучайтеся!



install tracking code


@adamnet
для людей про життя

змінити систему

>>>Незалежність, що впала нам до рук, первинне нагромадження капіталу в 1990-х, новий застій в епоху Кучми, косметичний націоналізм Ющенка, безчинство Януковича, весь наш клоунський політичний процес, де і "ліві", і "праві", і "червоні", і "жовто-блакитні" виявлялися абсолютно однотонними й однаково безідейними, тобто, строго кажучи, "однопартійними" — все це було брижами на поверхні при відносній стабільності глибин. Не можна сказати, що зовсім нічого не змінювалося в сокровенних внутрішніх суспільних процесах, — став же можливим Майдан, наприклад. Але революція, на жаль, не гарантує тривалих системних змін у суспільстві.

Перемогти систему — означає перемогти совок, що вгніздився в нас самих. Перемогти конформізм і подвійну мораль, які майже за сто років виживання стали основною стратегією. І ніякі "сорок років по пустелі" — останнє, на що уповають найневиправніші оптимісти, — не врятують. Бо (навіть якщо ми вже в пустелі) ми носимо свій полон у собі й передаємо його у спадок.

Назвавши свою революцію Революцією Гідності, ми інтуїтивно вхопили суть необхідних змін. Гідність — це, зокрема, неприйняття брехні, зокрема того її підступного різновиду, який ми називаємо подвійною мораллю, того, що полягає в підміні понять. Але потім виявилося, що це просто вдала назва. Подвійна мораль знову вижила, залишилася з нами. Хвороба, яку ми майже діагностували, в останній момент вислизнула з поля зору, прикрившись пилом ще одного поваленого з постаменту Ілліча. Символічна жертва вкотре була принесена "на спокуту" — і нічого насправді не спокутувала. читати далі, важливо>>>



Amazing and shiny stats


@adamnet
для людей про життя

твітер і фейсбук

...повністю віднадили мене від журналу.
життя зараз надто динамічне

@adamnet


install tracking code
для людей про життя
* * *
сьогодні увечері багато спілкувався з молодим поколінням: журналісти, держслубовці etc. говорили відомо на на які теми: і про донбас (були люди, що нещодавно звідти з відрядження), і про поточні урядові відставки. і от що підсумую.

1) я не розумію оплесків і дифірамб добродію арсенію як "найкращому прем'єрові усіх часів і народів"
2) обраний 2 місяці тому у першому турі президент уже заробив на добрячого копняка, на якого нема потреби навіть чекати ще 40 днів

чим феноменальним вирізнився прем'єр і що доленосного (зважаючи на той один тур) в умовах фатичної війни вчинив за цей час президент? окрім, звісно, володіння англійською мовою
армією займаєцця волонтерський рух, який з кожним днем все більш ширицця і набуває уже цілком організованих форм, угода про асоціацію дивним чином десь припадає пилюкою по шухлядах президентських чиновників, місія мвф тричі подовжуючи термін свого відрядження мовчечки десь ділась, залишивши без відповіді питання "коли черговий транш?", а головне з березня місяця ми так і не почули що, як і коли збираєцця робити новий уряд, для того, щоб країна стала принципово іншою. і не треба зараз аргументів про війну.
чому ми платимо зарплату мєнтам на донбасі, які давно служать в "ополчєніі", а на медикаменти пораненим скидаємося з усіх усюд хто чим може?
чому у відносинах з росією ми нічогісінько видимого і притомного не робимо ні на дипломатичному фронті (маестро Дещиця - не вщот), а ні в бізнесово-економічній сфері, проте як манни небесної ждемо санкцій третього рівня від меркель з обамою?
чому міністерсво у справах криму у xyйлостані працює уже три місяці, а українські громадяни у криму мають серйозну проблему навіть вклеїти фотокартку у свій український паспорт? взагалі - яка стратегія уряду стосовно окупованого криму і як довго україські чиновники-бізнесмени і просто бізнесмени вести там свій бізнес, зважаючи на те, що вся українська власність у криму була безпардонно віджата місцевими xyйлятами?
чому нічого не відомо про реформи: які, як скоро, у яких напрямках, з якою метою і т.п.
чому з України дременула команда грузинів на чолі з Бендукідзе, хоча ще кілька тижнів тому вони давали оптимістичні інтерв'ю нашим змі?
таких "чому?" іще є безліч. через це вчинок яценюка мав би бути ним пояснений дещо детальніше, щонайменше. і не треба англійською, краще українською. і не під час виборної кампанії, а негайно. вони ж називали себе урядом "камікадзе". але сеппуку вийшло дещо незрозумілим і манірним. якщо куля в лоб - то куля в лоб.
а аплодисменти повинні бути потім.

такоЄ






@adamnet на http://adamnet.dreamwidth.org/1215165.html
для людей про життя

про історичні аналогії

* * *

Клаус Шенк фон Штауффенберґ - Том Круз

до останного моменту події у xλйлостані розвивались по сценарію німеччини кінця 30-х\початку 40-х років минулого сторіччя. якщо це справді так, то сподіваюся там є місце і для своєї операції "валькірія" і таких людей як полковник фон Штауффенберґ.
дуже вже хотілось би також, щоби така людина не сплохувала, як свого часу герр Клаус.
а до 20-го липня лицаєцця усього півтори доби...



Meter odometer


@adamnet
для людей про життя

про мову

* * *



>>>Як не парадоксально, Революція гідності не лише не поклала край масовій русифікації, а й породила нові її форми. Під приводом збереження "єдиної країни"/"единой страны" друге дихання отримала українсько-російська двомовність — найбільш руйнівна форма русифікації

більше у надзвичайно цікавій статті Юрія Шевчука>>>



Compare OoMA vs Vonage Voice Quality
для людей про життя

про сенси і правоту

* * *


>>>...з світу людського буття зі свистом виходить сенс. постійно, як повітря з повітряної кульки, - говорить сенсей Max Frei.

ну так жеж і є, це видно неозброєним оком. а порожнеча, яка утворюється замість втраченого сенсу, найлегше заповнюєцця почуттям власної правоти, бо такий матеріал ідеально лягає саме у цю діру. як і сенс, правота вимагає дій. проте, як би це вірніше сказати... дещо інших дій.
коли сенс вимагає нести його і наповнювати усе, що підлягає наповненню, правота вимагає йти і знищувати все, що їй суперечить. ось чому відсутність сенсу неминуче призводить до агресії. інакше кажучи, якщо вам здаєцця, що для поліпшення вашого життя треба когось убити, у вас замість сенсу - дірка і ви надзвичайно смертні - ось саме зараз.
спробуйте-но примірити цю мірку до оточуючого нас буття і ви будете немало подивовані




для людей про життя
для людей про життя

[не]нормативного псот

* * *


у наші непрості часи, виявляєцця, є ще кому подумать за високе, світле і глибоке


Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі
Рішення №31 від 22 травня 2014 року


З метою збереження та відтворення моральності суспільства, духовно-морального виховання молоді, збереження культурних та історичних традицій, а також ціннісних орієнтацій суспільства, зміцнення сімейних цінностей, підготовки молоді до щасливого подружнього життя та формування відповідального батьківства, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі

вирішилаCollapse )



craigslist view counter
для людей про життя

Latest Month

May 2016
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Ideacodes